Плоске скло розрізають вручну за допомогою спеціальних склорізів або на професійному обладнанні. Складні матеріали, зокрема склоблоки та товсте скло, обробляють алмазними або карборундовими (абразивними) пилами.

Такі пили встановлюються на спеціальних верстатах зі шпиндельним приводом, які дозволяють регулювати швидкість різання залежно від товщини та типу матеріалу. Під час роботи скло надійно фіксується спеціальними затискачами, що забезпечує точність і безпеку обробки.

Залежно від конструкції обладнання використовують два принципи різання: в одному випадку ріжучий диск опускається на зафіксоване скло, в іншому — скло подається до нерухомої пилки.

Під час різання ріжучий інструмент безперервно охолоджується водою, яка подається безпосередньо в зону різу. Це запобігає перегріванню інструмента, покращує якість обробки та продовжує його ресурс. Великогабаритні скляні вироби іноді розрізають із повним зануренням у водяне середовище, що забезпечує ще ефективніше охолодження.

Скло має певну пружність — здатність незначно деформуватися під дією навантаження та відновлювати свою форму після його зняття. Водночас воно є крихким матеріалом: якщо прикладене навантаження перевищує допустиму межу пружної деформації, скло руйнується.

Міцність — це властивість твердого матеріалу чинити опір руйнуванню та виникненню залишкових деформацій під дією механічних навантажень. Міцність скла істотно знижується за наявності мікротріщин, подряпин та інших поверхневих дефектів, які можуть виникати під час транспортування, обробки або експлуатації.

Твердість — це характеристика поверхневого шару скла, яка визначає його здатність протистояти механічним впливам і зношуванню. Зокрема, твердість відображає стійкість скла до дії абразивних матеріалів, а також до подряпин і пошкоджень, спричинених колючими чи ріжучими предметами.

Прозорість — це здатність матеріалу пропускати світлові промені. Скло добре пропускає світло, забезпечуючи чітке зображення предметів, що знаходяться за ним, без суттєвих оптичних спотворень. Водночас абсолютно прозорого скла не існує: частина світлового потоку проходить крізь матеріал, частина відбивається від його поверхні, а ще частина поглинається. Поглинена енергія перетворюється на тепло, незначно нагріваючи скло.

Світлозаломлення — це властивість світлових променів змінювати напрямок під час переходу з одного середовища в інше, яке має іншу оптичну густину. У випадку скла це явище спостерігається під час проходження світла між повітрям і склом в обох напрямках.

Коли світловий промінь проходить через скляну призму, він розкладається на окремі кольори спектра. Це явище називається дисперсією світла. Ступінь дисперсії залежить від оптичних властивостей скла: чим вона більша, тим помітнішим стає характерний райдужний ефект, який особливо виразно проявляється на гранях і декоративному різьбленні скляних виробів.

Найвищу дисперсію має свинцевий кришталь. Завдяки вмісту оксиду свинцю або інших спеціальних оксидних сполук таке скло характеризується підвищеним показником світлозаломлення та яскравою грою світла. Саме ці властивості роблять кришталь ідеальним матеріалом для виготовлення декоративних виробів із грануванням, різьбленням та іншими художніми елементами.

Відбиття світла відбувається на межі двох середовищ, принаймні одне з яких є прозорим. Під час проходження через прозоре середовище світловий промінь частково заломлюється, а частково відбивається назад. Якщо друге середовище є непрозорим, його оптичні властивості мають відрізнятися від першого, щоб забезпечити відбиття світла.

Саме завдяки відбитому світлу ми бачимо предмети, які не є власними джерелами світла. Світлові промені потрапляють на їхню поверхню, відбиваються та сприймаються нашим зором.

Штучне освітлення може певною мірою змінювати сприйняття кольорів, тоді як природне сонячне світло найточніше передає відтінки та дозволяє бачити реальний колір предметів.